0 Comments

Допомога людям похилого віку – важливий компонент діяльності Карітасу, і програми є різні – довготривалі і невеликі проекти адресної допомоги. Всі вони покликані надати посильну допомогу найуразливішим, а ще – дати зрозуміти, що про старших людей не забувають, їх бачать, розуміють і чують… Для Карітасу Хмельницький проект «ДоБаДі» – це не просто закупівля та передача продуктів харчування для 50 людей золотого віку (у віці від 77 до 94 років), не лише можливість забезпечити їх необхідним базовими продуктами, аби вони могли дотримуватися карантину та залишатися в безпеці. Це ще і шанс поспілкуватись, почути історії їхнього життя, адже за кожним з наших Ба та Ді – історія країни очима простих людей, те, що наступні покоління знають лише з коротких фраз  підручника,  які не завжди відображають реальність. Нам треба їх чути, поки ще є живі свідки подій, вони – наша пам’ять. Їхні життєві історії вражають, адже вік дитинства та юності припадає на воєнні та повоєнні роки. Просто послухаємо…

Галина Опанасівна, 77 років

Під час війни мої батьки були вивезені в Німеччину, там я і народилась, вони жили в таборі і працювали на картонно-паперовій фабриці – мати сиділа за станком, а батько був різноробочим.

Мама розповідала, що німецькі жандарми приходили серед ночі, забирали людей, і ніхто не знав куди вони зникали, після їхнього візиту ніхто не повертався. Прості місцеві селяни домовлялись з жандармами і брали до себе людей на роботу, то води принести, то грядки прополоти, а за це годували і давали ще їжу з собою, щоб вони годували інших людей в таборі, бо їсти не вистачало. Так мої батьки старались виживати. Коли ми вже їхали додому після визволення, німецькі селяни дали моїй мамі портфель великий в якому були пелюшки, пляшечка дитяча, соска, зібрали все в дорогу.

Валентина Миколаївна, 83 роки

Як почалась війна, мені було біля 5 років, хоч батька не пам’ятала – він пішов служити, коли мені було вісім днів.

У тітки моєї стояли німці-тиловики, були вони непогані, людяні, мене цукерками вгощали. З ними був хлопчик-українець, німецький офіцер взяв його за сина і забрав з собою. А бабця моя жила на краю села, там стояли есесовці. От вони були дуже вредними людьми… Я одного разу прийшла до бабці, той есесовець прийшов в хату, побачив, що дитина тут, і почав чіпляти мотузку, щоб мене повісити. Я нічого не зрозуміла, а бабця впала на коліна і благала, щоб він мене облишив. Як виїжджали – все обчистили, бабцю ні з чим лишили. А маминого брата, йому було років 13, зловили німці, сказали, що він партизан, за ноги спускали в криницю, через це він сильно почав заїкатись, майже німий став.

Василь Олексійович, 81 рік

У нас у дворі стояла німецька кухня. Німецький кухар вгощав нас гороховим супом. Моя старша сестра Аня з двоюрідним братом возили продукти в ліс партизанам. Мама якось спитала у німця чи є у нього діти, він сказав що у нього два кіндера,  їх призвали в армію воювати, а він сам пішов кухарем. А ще пам’ятаю, як раптом з лісу на конях з шаблями вискочили козаки – мама нам сказала, що то наші наступають. Після війни я знаходив у садку вибухівку, такі жовті кусочки, як мило, а ще находив цілі ленти патронів. Для нас війна закінчилась в 1947 році, коли батько повернувся.

Прості слова, прості історії простих людей… Їх залишилось небагато і ми маємо про них пам’ятати, допомагати їм, говорити з ними…

Проєкт триває і долучитись до нього можуть всі бажаючі представники бізнес-структур – для участі підприємству достатньо обрати один або декілька населених пунктів і впродовж принаймні трьох місяців постачати йому продуктові набори. Вартість одного – 280 гривень, і його вистачає на місяць. Вартість партії наборів із 50 штук на місто – 14 000 грн. Пишіть на пошту happyoldcomua@gmail.com

Categories: Новини

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

uk Українська
X