Євстахія Юзефович – світла жінка з глибокою вірою в серці, вже з порогу власного помешкання відкрила для нас обійми. Раділа гостям, особливо Лілі, яка опікується нею.

Пані Стася, так її любляче називають всі, обслуговується в Карітасі Борислава, напрямок «Домашня опіка».

Вже кілька років наші працівники допомагають жінці, яка доречі виховує двійко правнуків, хлопчиків-підлітків. Утримує їх на свою мізерну пенсію. Так склалося, що дочка пані Стасі померла молодою, внучка закордоном, син далеко, тому не завжди може підтримати. Хоча, як каже наша співрозмовниця, він хороша дитина, хіба далеко.

З розмови розумію, що ця жінка оптиміст, не нарікає, не скаржиться, хіба що хлопці не завжди слухняні, але вік у них такий — підлітковий, бунтарний. Але і з тим дає ради пані Стася. Господа благає, щоб не зійшли діти з Божої дороги. Вчить їх молитися, любити Бога і людей, життя. Як любить його вона.

«Мушу ще трохи жити, бо правнуків треба на ноги ставити», – каже прабабуся. І як тут не позаздриш її оптимізму, її щирості. Ця жінка випромінює тепло, і це можна побачити на світлинах, вона дуже гостинна і з нею хочеться розмовляти ще довго і довго.

«Моє життя — море хрестів», – каже пані Стася. Не просте життя прожила, їй уже за 80, але мала багато друзів. І це не дивно. А тепер дружить з Карітасом Борислава. І дуже цінує цю дружбу. Щиро дякує і каже:

“Я щиро молюся за всіх кого знаю і люблю, і дякую Господу, що на моєму шляху з’явилися люди, яким не байдуже, які люблять ближнього свого, як самого себе”.

І в цій хвилі міцно обіймає і тулиться до Лілі, яка їй стала, як донька….