Через похилий вік та супутні вікові захворювання пан Зеновій погано чує та майже не бачить, але з великим задоволенням розповідає про своє життя, про молодість, про найяскравіші спогади та найболючіші моменти.

Пан Зеновій – неймовірний дідусь: такий маленький вже за зростом, але такої великодушності та людської гідності рідко зустрінеш. Людина, сповнена любові до життя, до мистецтва, до України та свого народу. Він все життя писав вірші, писав їх тайкома, на клаптиках паперу, тим, що під руку попадало. Таких віршів назбиралося сотні. Вірші глибокі, сумні, сповнені болю через паплюження української мови та культури «совітами», сповнені надії на воскресіння України. Вірші, настільки глибокі та правдиві, що за «Союзу» пану Зеновію їх прийшлось спалити вщент, бо інакше не бачити б йому волі, а то й життя. І так його те боліло, наче спалив свою історію, свою любов, свою мрію. За вільної України він знову почав писати. Дещо зринало з пам’яті з того спаленого, дещо народжувалось нове. Як завжди глибоке і таке щире слово.

Хоча пан Зеновій щоразу каже: Мої недосконалі спроби віршування… Але більшої досконалості ніж в цих простих рядках важко знайти. З роками прийшла старість і все важче було записувати: руки не слухались, зір щоразу притуплювався… Боявся пан Зеновій, що його творчість кане в забуття, які і ті, ще замолоду написані рядки. Як і рідкісні книги, які він все життя збирав до своєї домашньої бібліотеки, часто залишаючись без грошей на найнеобхідніше, але заощаджуючи на добру, рідкісну українську книгу.

З часом, його похилим віком почав опікуватись Карітас Тернопіль. Соціальна працівниця проекту, як каже сам дідусь «Моя Марічка», не лише доглядає за ним та виконує побутові справи. З її допомогою вдалось віддрукувати всі рукописні вірші Зеновія та минулого року опублікувати їх у збірці.

Це був непростий труд, адже тексти були написані часто нерозбірливо, на пожовклому від віку папері та потребували розбору і багато часу на друк. Ця збірка – це життя пана Зеновія, квінтесенція його переживань та щасливих моментів, його життєпис у віршах. Коли розповідає про це видання – його незрячі очі сяють щастям, а на старечому такому світлому та доброму обличчі вимальовується посмішка.

«Якби не Марічка, все б пропало, все б викинули, коли мене звідси мертвого винесуть…» Старість нашого дідуся Зеновія, хоч і не заможна, але успішна і не самотня. Так важливо коли людина на схилі літ відчуває, що прожила життя немарно. Коли лишає по собі плід рук своїх. Коли її життя триває далі у мистецтві чи у слові.

Дякуємо тим, хто робить можливим такі проекти. Це любов у повноті розуміння цього слова. Любов до людини і до людської гідності. Більше про те, як впроваджується проект “Домашня опіка” у Тернополі, і як йому допомогти можна довідатись у координаторки проекту Наталії Масник (opika_ternopil@ukr.net+38 (098) 493 7179)

Categories: Новини